Самосуд на шпальтах

Якщо заголовок привертає увагу, то завдання виконане на славу. Судіть самі: «ЧОМУ, КОЛИ Б'ЮТЬ УКРАЇНЦІВ — ВСІ МОВЧАТЬ, а коли побили єврея чи араба — всі кричать?» Хто ж мовчить, – спитала я з обуренням, але прочитала . Потім більше довідалась, бо сумніви викликали ніяк не тільки фіктивне мовчання.
 
20 вересня в підземному переході у Вінниці п'яний хлопець підійшов до осіб, яких він вважав арабськими студентами. Не ясно, що сталось, але хлопець потрапив до лікарні. Оскільки він має ножові поранення, можна припустити, що треба порушити кримінальну справу за фактом нападу. Проте хлопець не звертався до міліції, й жодної скарги не подавав. 
 
Поскаржився на нападників своїм товаришам – однодумцям, а ті побігли … Ні, не до міліції, а до редакції. По дорозі їх поранений друг, один із лідерів УНТП, що перебуває в нацистському русі з 2005 року, перетворився в якогось анонімного «українського хлопця». Це, до речі, тільки одна з багатьох деталей, що зазнають змін у трактовці дійсності для преси. Можна зрозуміти, чому однодумці поспішили не до міліції, де напевно поцікавились би подробицями. А тут скандал із великої літери, та й практично без запитань. Вирішили «пришвидшити» справу, обійтися без міліції, слідчих і суду, й оголосити свій заголовок-вирок. 
 
Але вироки підлягають оскарженню, й заголовки теж не завадило би піддавати аналізу, щоб не поширити недостовірну інформацію та шкодливі міфи. Адже саме назва запам'ятається, навіть коли статтю не читають. 
 
Слід зазначити, що про досить велику кількість нападів на іноземців якраз не «кричать». Постраждалі бояться подавати скарги й мовчать. Варто було би МВС шукати способи підвищення довіри до міліції та впевненості, що на скарги адекватно відреагують. 
 
Коли нападають на людей, кричати ми маємо всі. Хто, перепрошую, просить показати паспорт перед тим, як допомогти людині в біді? Треба кричати, бо ми люди, й насильство нам всім загрожує.  
Повернімось до нашого газетного суду. Націонал-соціалістів обурює те, що нібито «увага громадськості звертається на побиття євреїв, арабів, китайців, а коли б'ють українців – це не вважається новиною». Вони, власне, звернулися до редакції аби висловити свою точку зору щодо побиття у центрі міста головного рабина.
 
Слід ураховувати одну істотну різницю між судом і його газетним ерзацом. Суд чітко відрізняє факти від точок зору, бо, як відомо, вони не завжди збігаються. По-перше, напали не тільки на головного рабина Вінниці Шауля Горовіца, але й на його трирічного сина. Суд не звертатиме уваги на хворобливу ідеологію націонал-соціалістів щодо того, хто має вважатися українцем, хто вправі жити в країні тощо. Та й не тільки судова влада спроможна оцінити погляди, що виправдовують напад на трирічного хлопчика.
 
Націонал-соціалісти явно самі розуміють, що немає чим пишатися, бо не надто, скажімо, точно описали напад. Й подробиці можна перевірити, бо, на відміну від їх товариша, постраждалий рабин відразу подав скаргу в міліцію, яка затримала декількох осіб. Їх «точка зору» мовчить про дитину та згадує про одного тільки нападника. А замість пояснення, чому нападники вважали, що можна побити трирічного хлопчика, вони розводяться про предків, що відстоювали свою державу, и про біблійні тексти, написані тисячі років тому. 
 
А щодо предків, мої теж відстоювали державу, в тому числі й воювали з нацистами, й немає у мене слів, здатних виразити гіркоту від думки, що молоді українці можуть напасти на дитину та на будь-яку людину, вигукуючи «Хайль Гітлер» та подібну гидоту.
 
Шкода, що в редакції не звернули уваги на перекручені та просто неправдиві моменти. Чому ж не ставлять запитання до тих борців? Річ не в тому, що я з ними не згодна. Якщо я висловлюю свій погляд на будь-яке питання, тим більше, якщо водночас викладаю своє бачення реальної події, я повинна бути готова наводити докази фактів та аргументувати свою позицію. 
 
Розумію бажання дати слово людям із різними поглядами. Але не слід забувати, що впливає те, що ми тепер читаємо, а краще відразу наводити альтернативну думку чи ставити критичні питання, щоб попередити читачів, що можуть бути й обґрунтовані сумніви щодо трактовки подій, а не тільки ідеологічні розбіжності..
 
Не пропоную запроваджувати цензуру, але має бути збалансованість. Як у самій статті, так і у відгуках на неї читаємо дуже багато відверто антисемітських і ксенофобських висловлювань, а фактично нічого цьому не протиставлено. В тексті відстоюється право підтримувати «будь-яку течію чи рух». Це, перепрошую, вимагає уточнення. Так, вони можуть підтримувати будь-який рух, але такий, що не закликає до насильства й не розпалює ворожнечу. Та й свобода поглядів не означає, що вони мають право подавати брехливу інформацію та обдурювати людей.
 
В суді не буває, що одній стороні тільки за тиждень дають можливість ставити перехресні питання чи заперечувати. Як на мене, ситуація у пресі ще гостріша, бо читач може елементарно не розуміти, що факти перекручують, або подаються в надзвичайно своєрідний чи упереджений спосіб. Вкрай важливо, аби журналісти своєю презентацією, дбанням про альтернативні думки та, головне, своїми запитаннями забезпечували якісну та виважену інформацію.
 
Галя Койнаш,  Харківська правозахисна група
джерело: http://www.telekritika.ua/media-regions/svoboda-slova/2008-11-17/42016

«Назови своє ім’я» у Кіноклубі КМА

Режисер Сергій Буковський запрошує глядача в подорож відкриттів, поринаючи разом з українськими студентками-розшифровувачками у свідоцтва місцевих єврейських жителів, які дивом вціліли під час масових розстрілів, а також тих, хто рятував своїх друзів, сусідів і зовсім незнайомих людей під час Голокосту. Ми довідаємося про те, що їм довелось пережити, і разом з тим одержимо можливість поглянути на сучасну Україну й довідатися про етнічні стереотипи, що продовжують існувати й понині, а також про те, як пострадянське
 суспільство вирішує питання про увічнення місць масових розстрілів десятків тисяч єврейських родин та інших жертв нацизму.
 
Ведуча вечора: Тамара Марценюк – активістка AmnestyInternational, соціолог, кафедра соціології НаУКМА.
 
Довідка:
9 листопада – Міжнародний день проти фашизму та антисемітизму. Цю дату обрали у зв'язку із подіями в ніч з 9 на 10 листопада 1938 р., відомими, як Кришталева Ніч або Ніч розбитих вітрин. Тоді у Німеччині сталися єврейські погроми: синагоги були спалені, крамниці та домівки євреїв розгромлені, сталися масові вбивства. 
 
Всесвітній рух Amnesty International ― це 56 національних секцій та структур, більше 7.5 тисяч місцевих груп та більш ніж 2.2 мільйонів членів та прихильників у 140 країнах світу.Місія AI полягає у здійсненні досліджень і вжитті заходів із попередження та припинення грубих порушень будь-яких прав людини. Всі вони є невід'ємними правами – від свободи слова та зібрань до права на збереження фізичної та психічної цілісності, від права на захист від дискримінації до права на притулок. 
 
ВХІД ВІЛЬНИЙ.вул. Набережно-Хрещатицька 27, кімната 13.
Довідки: Ольга Веснянка 8 0503346604, Тамара Марценюк: 80976596632 

 

Нацисти напали на відвідувачів молодіжного концерту в Чернігові

Останнім часом Чернігів поступово перетвоюється на місто значної нацистської активності. За потурання місцевої влади та правоохоронних органів в місті проводяться масові заходи неофашистів. Так в березні цього року, ряд нацистських угруповань провело санкціонований владою ксенофобський марш. Представник міськради навіть зустрівся з сучасними послідовниками Гітлера та пообіцяв врахувати їх “пропозиції”. А уже в вересні подібний марш під гаслом “Чужинці геть додому” закінчився “практичними заняттями”. Тоді група неонацистів озброєна ножами напала на молодих людей через те, що один з них мав несловянську зовнішність. Зростання чисельності нацистів, кількості та агресивності їхніх акцій може свідчити лише про те, що місцева влада та правоохоронці покривають діяльність нацистських утворень.