Ющенко — нацист?

У нас є великий сумнів у тому, що слідство буде об'єктивним і неупередженим, тому що в слідство втрутився президент – вища посадова особа в державі", — заявив член правління Інституту "Республіка" Володимир Чемерис на прес-конференції в агентстві "Інтерфакс-Україна" в п'ятницю.

Він наголосив на тому, що В.Ющенко в заяві, озвученій його прес-секретарем Іриною Ванникової, класифікував цей інцидент саме як вбивство, а не самооборону.

"При цьому президент оголосив членів організації "Антифа" – щоправда, неіснуючої – екстремістами, і вимагає від правоохоронних органів ретельно перевірити версію вбивства саме за політичними мотивами ", — наголосив правозахисник.

"Це все однозначно можна класифікувати як втручання в слідство", — додав він.

В.Чемерис також зазначив, що ця заява В.Ющенка "в тезах фактично повністю збігається з позицією нацистських організацій ГО "Патріот України", "Братство" і "Свобода".

"Таким чином, президент, по суті, політично позиціонував себе як прибічник украй правих нацистських поглядів. Думаю, це сильно зашкодить його міжнародному іміджу як людини, яка встала на сторону право-радикальних організацій", — заявив він.

Водночас представники руху "Антифа" заявляють, що активіст націоналістичної організації "СІЧ" Максим Чайка був смертельно поранений внаслідок необхідної самооборони з боку антифашистів.

Представник руху "Антифа" Юрій Лебедєв заявив, що інцидент стався унаслідок нападу 15-ти членів нео-нацистської організації на п‘ятьох членів антифашистського руху. Про це свідчить відеозапис, який є у розпорядженні правоохоронних органів.

Він також зазначив, що у цьому інциденті "проявився конфлікт, який існує в молодіжному середовищі вже давно". На його думку, влада в Україні не зацікавлена визнавати, що молодь у країні радикалізується, і ця проблема просто замовчується.

Представник руху "Соціальна альтернатива" Віталій Дудін наголосив на тому, що рух "Антифа" є не організацією, а однією з субкультур у молодіжному середовищі, яке проповідує ненасильство на відміну від іншої субкультури — нео-нацизму.

Як раніше повідомлялося, в ніч на 18 квітня під час бійки між націоналістами і антифашистами в Одесі від ножових поранень помер 21-річний студент Максим Чайка. В обласному управлінні МВС повідомили, що за фактом вбивства хлопця порушено кримінальну справу.

Водночас представники одеської організації "Антифашистська дія" заявляють, що активіст націоналістичної організації "СІЧ" М.Чайка помер унаслідок спровокованої націоналістами бійки

джерело 

«Всех этих людей объединяет расизм».

"Фанаты "Черноморца" правые, это можно увидеть по кельтским крестам и другим элементам на баннерах, растягах и нацистским речевкам, имперским флагам, на секторе всегда находятся люди, одетые как наци-скинхеды.
Особенно выделяются группировки фанатов — SS Legion (Southern Sturm Legion) — объединяет радикально настроенную молодежь, которая постоянно акционирует, на их счету разрисованное еврейское кладбище, так же есть не подтвержденные данные о нападениях на иностранцев, совершенные этими людьми. 
SA (Southern Agression) — к этой группировке принадлежал Максим Чайка, также правая группировка, в которой одновременно находятся пророссийски и проукраински ориентированные люди, имеют связи с официально зарегистрированной организацией "Сич", также со "Славянским единством" (экс-РНЕ), которое относительно недавно появилось в Одессе (год).
Также есть некое Черноморское козачество, объединение украинских националистов, куда также входят расисты и некоторое количство фанатов из разных группировок.
Вообще конфликтных ситуаций между пророссийскими и проукраинскими нет. Всех этих людей объединяет расизм".

Українці в перших боях з фашизмом

 Створюючи плацдарм для подальшої експансії, Німеччина та Італія в 1936—1939 рр. втрутились у громадянську війну в Іспанії. Вже на її початку сюди було перекинуто німецький легіон «Кондор» (10 тисяч чол.), 25 тисяч італійських солдатів в складі експедиційного корпусу. До кінця 1936 р. на Піренейському півострові вже воювали 50 тисяч німецьких та італійських військових. А всього в 1936—1939 рр. в Іспанії діяло 300 тис. фашистських вояків — німців, італійців, марокканців, португальців. За цей час Німеччина та Італія направили сюди 1150 танків і бронемашин, 1650 літаків, 2700 гармат, понад 7600 автомобілів, багато стрілецької зброї, військового спорядження.

Іспанія стала першою жертвою німецької та італійської агресії, ареною міжнародного зіткнення між «коричневою чумою» і демократичними силами світу. Десятки тисяч добровольців із 53 країн відгукнулися на заклик іспанського уряду про допомогу.

Перші українці прибули до Іспанії разом із французькими, бельгійськими та польськими антифашистами. Це здебільшого були шахтарі та металурги, котрі потрапили до Франції, Бельгії з західноукраїнських земель у пошуках роботи. Бійці, командири, політпрацівники українського походження в складі інтернаціональних бригад імені Домбровського, Чапаєва, Лінкольна та інших захищали Мадрид, воювали під Гвадалахарою, Толедо, на інших фронтах.

Із численних прикладів героїчної боротьби українців на полях Іспанії згадаймо хоча б капітана Кореневського — колишнього вояка армії УНР під проводом Симона Петлюри. Після поразки визвольних змагань в Україні він емігрував до Франції. А з початком війни в Іспанії в 1936 р. приїхав сюди для допомоги республіканцям. За характеристикою радника іспанської армії Малино (псевдонім майбутнього маршала СРСР, уродженця Одеси Р. Я. Малиновського) Кореневський «був дивовижно хороброю людиною. Він самовіддано бився з фашистами». Будучи комендантом штабу 14-ї інтернаціональної бригади, а потім — 35-ї дивізії під проводом Вальтера (Кароля Сверчевського), Кореневський в складній, часом хаотичній обстановці безперервних боїв ніколи не втрачав самовладання, вміло організовував дії підлеглих. Загинув у бою з колоною італійського корпусу.

В червні 1937 року з українців в складі бригади імені Домбровського була створена рота (компанія) імені Тараса Шевченка, до складу якої, крім наших співвітчизників, входили білоруси, поляки, іспанці. Командував ротою Станіслав Томашевич. У зв’язку зі створенням роти Юрій Великанович у бригадній газеті «Домбровщак» писав, що «перша компанія імені Тараса Шевченка з честю виконає його «Заповіт» у боротьбі за свободу і культуру». Дещо пізніше цей же автор зазначав: «Українці, пов’язуючи сучасне з героїчною боротьбою минулої доби, створили компанію імені Тараса Шевченка… В’язень царських казематів, засланець диких степів, переслідуваний і зненавиджений властями поет піднімається на широких полях Іспанії».

Перше бойове хрещення рота пройшла в липні 1937 р. в запеклій битві під Брунете (на захід від Мадрида). У складі бригади вона атакувала укріплені позиції франкістів в районі Вілья-Франко-дель Кастільо і Романільос. В жорстоких боях рота втратила майже половину особового складу, але разом із побратимами по зброї здобула перемогу.

Після поповнення новими добровольцями рота відважно воювала під Сарагосою (серпень 1937 р.) на Арагонському фронті. В цих кровопролитних боях у випаленій сонцем місцевості, не маючи достатньо боєприпасів, часто в оточенні, мужність і героїзм виявили українці Василь Лозовий, Назар Дем’янчук, Станіслав Томашевич, Йосип Коновалюк, Валентин Павлусевич, Йосип Петраш і багато інших. Бойові заслуги роти було відзначено наказами командування бригади ім. Домбровського, Генерального комісаріату інтернаціональних бригад. Під час короткого перепочинку між боями бійці роти допомагали іспанським селянам збирати врожай, ремонтувати школи і шкільне обладнання, збирали кошти для іспанських дітей-сиріт.

У грудні 1937 — лютому 1938 рр. в гірській місцевості, де окремі вершини сягали двох тисяч метрів, у сніжну заметіль рота вела бої за місто Теруель. 20 грудня 1937 р. в бою загинув авторитетний серед бійців комісар роти Назар Дем’янчук, родом із Волині, котрий в останній час працював у Канаді.

З кінця 1937 р. в роті почала виходити газета «Боротьба», дуже популярна серед воїнів. На початку наступного року командир роти С. Томашевич в одній із статей писав: «З погляду бойової підготовки рота ім. Тараса Шевченка стоїть дуже високо завдяки досвідові значної частини товаришів, які вже раніше відбували військову службу в інших арміях. Маємо українських офіцерів, таких як поручики Іванович і Литвин, маємо українських сержантів і капралів… В іспанських селах і містах часто лунає прекрасна українська пісня — то йде рота ім. Тараса Шевченка. І під час тяжких переходів командир батальйону звертається до шевченківців: «А може, українці заспівають?» Гримить могутня пісня, а тяжкий перехід стає легшим».

В газеті вміщувалися матеріали, присвячені Т.Г.Шевченку, чия творчість і життя надихали бійців на героїчну боротьбу. В статті «Кріпак-поет» розповідалося про твори великого Кобзаря, про його внесок у справу визволення свого народу, про любов українства до свого співця, повагу до нього в усьому світі. «Шевченко помер, — писав невідомий автор статті, підписаній ініціалами С.П., — але ідея його не вмерла, ідея жива». Стаття закликала боротися «за іспанський народ, за демократію, за право на життя, за перемогу над фашизмом». В іншому матеріалі «Поміж своїх» за підписом Василь Доброволець газета розповідала про звитяжний шлях роти ім. Тараса Шевченка, з глибокою симпатією говорилося про побратимів — поляків, іспанців, бійців інших національностей роти. Підкреслювалося, що бойові дії роти ім. Тараса Шевченка підтверджують її право носити ім’я славного поета, захисника всіх покривджених, гноблених і поневолених.

Вісті про подвиги бійців-інтернаціоналістів йшли далеко за межі Іспанії, служили взірцем, викликали захоплення й гордість на західноукраїнських землях. За прикладом шевченківців до Іспанії через паризький центр, який очолював відомий в майбутньому лідер антифашистського руху в Югославії Йосип Броз Тіто, прибували нові й нові сотні добровольців. Наприкінці 1937 року група волонтерів-українців, що перетнули Піренеї, писала в бригаду ім. Домбровського і в роту ім. Тараса Шевченка: «Ми вже на іспанській землі… Поспішаємо до вас… Поспішаємо поповнити ваші поріділі ряди… Зараз, коли настав час боротися за інтереси трудящого люду, поспішаємо на допомогу. Вже здалеку говоримо вам: «Держіться! Слава борцям! Слава героям бригади ім. Домбровського! Слава братам з компанії імені Т.Шевченка! За вашу і нашу свободу!».

В місті Альбасете, де була створена база для інтернаціоналістів, що прибули з різних країн, видавався бюлетень українською мовою «Вісті із Західної України». Епіграфом до бюлетеня стояли слова Т.Г.Шевченка:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

В спільній борні з фашизмом, під прапором Т.Шевченка об’єднувалися добровольці різних національностей, зокрема українці і поляки. Нині, коли в багатьох публікаціях головна увага приділяється конфліктам, непорозумінням, які в минулому нерідко мали місце між представниками цих двох сусідніх слов’янських народів, не меншої уваги заслуговують і ті події, явища, історичні періоди, коли вони стояли пліч-о-пліч в спільній боротьбі із загальним ворогом. Яскравим прикладом такої бойової співпраці, дружби, єдності був і героїчний шлях роти ім. Тараса Шевченка на фронтах Іспанії.

Відомий український історик Ф.П.Шевченко, який першим дослідив історію роти імені Тараса Шевченка, писав, що її бійцями «були люди, сповнені героїзму, самопожертви, вони проливали свою кров, віддавали своє життя за світле майбутнє людства. Бойовий шлях роти ім. Тараса Шевченка в боротьбі проти фашизму в Іспанії — один з кращих пам’ятників великому поетові-революціонеру». Це — яскравий приклад бойового побратимства українців і поляків в боротьбі «за вашу і нашу свободу». Традиції дружби, порозуміння в спільній боротьбі з гнобителями, які фактично започаткував наш Великий Кобзар, знайшли продовження вже у 30-ті роки ХХ століття. Не забуваймо, що режим санації в ІІІ Речі Посполитій по відношенню до українців, та й взагалі до національних меншин, був украй жорстким і аж ніяк не толерантним.

В лютому 1938 р. рота під командуванням Станіслава Томашевича, його заступника Павла Івановича (український робітник з Франції), комісара Симона Раєвського (влітку 1937 р. з групою політв’язнів втік з Дубнівської тюрми на Волині) брала участь у битві за високе гірське пасмо Сьєрра-Кемадо. Бійці роти захопили чимало гвинтівок, гармат, вантажівок, а брати Симон і Полікарп Раєвські знищили обслугу двох ворожих кулеметів і захопили один з них. В цих боях загинули командир роти Томашевич, сержант Сєрадзький, Полікарп Раєвський та інші.

В березні 1938 р. рота в складі бригади ім. Домбровського веде важкі оборонні бої на Андалузькому фронті. Чотири рази вона проривала оточення, мужньо відбивала атаки фашистів на висотах біля міста Каспе. Смертю героїв в цих боях полягли новопризначений командир роти Воропаєв, політкомісар Симон Краєвський та інші. Але українські добровольці встояли під безперервними бомбардуваннями і навальними атаками ворога. 23 березня 1938 р. в боях за місто Леріда прославилися шевченківці Мизюрко, Леончук, багато бійців, загинули. В липні–вересні 1938 р. рота брала участь в запеклих боях на Каталонському фронті; тільки протягом 2 вересня відбила сім атак фашистів. В боях були смертельно поранені її командир Ян Гашек, Юрій Великанович; загинули поручик Михайло Литвин, бійці Стахура, Гусаров та інші. Командування бригади відзначало високу боєздатність шевченківців, які дотримувались правила «Шукай ворога», проводили часті вилазки і контратаки, вміло боролися з танками.

Чимало українців було і в складі трьох тисяч радянських добровольців — льотчиків, танкістів, моряків та інших спеціалістів, які допомагали іспанським республіканцям в підготовці та проведенні найважливіших операцій проти заколотників і фашистських інтервентів. Уродженець Полтавщини генерал Г. І. Кулик (майбутній маршал Радянського Союзу) під псевдонімом Купер був військовим радником голови хунти оборони Мадрида. Р.Я.Малиновський брав активну участь у створенні регулярної республіканської армії.

Саме за їх допомогою планувалися і проводилися операції з оборони Мадрида. Пізніше
Р. Я. Малиновський згадував: «Іспанські й інтернаціональні частини складалися з хоробрих, відданих справі свободи антифашистів, але їх знання військової справи зовсім не відповідали революційному ентузіазму. До того ж інтернаціональні батальйони складалися з бійців різних національностей, що ускладнювало їх взаємодію. На місті необхідно було організувати добре спостереження за ворогом, забезпечити фланги і стики частин, словом вирішувати ряд питань, без яких немислимий будь-який успіх». Саме за таких обставин Родіон Малиновський в цивільному одязі і з’явився в окопах республіканців. На шляху до передової, переховуючись від ворожого кулеметного вогню під благеньким місточком, він зустрівся тут з командиром 14-ї бригади Вальтером — в майбутньому знаменитим польським генералом броні Каролем Сверчевським, легендарно хоробрим солдатом. Спільно організовані двома видатними воєначальниками дії дали змогу зірвати в 1936—37 рр. наступальні операції фашистів під Мадридом.

Коротким, але яскравим було життя уродженця села Мала Токмачка Запорізької області льотчика Івана Йосиповича Проскурова. В одному з боїв під Мадридом в листопаді 1936 р. літак Проскурова був зрешечений ворожими кулями і снарядами настільки, що ремонту не підлягав; майже всі прилади в кабіні виведені з ладу. Але льотчику вдалось завдати дошкульні удари по ворогу і посадити літак на своїй території так, що майже ніхто з екіпажу не постраждав. Будучи командиром Першої авіаескадрильї іспанської армії він проявив себе як розумний, наполегливий, здібний командир, який вимогливість поєднав із душевністю, за що його любили і начальники, і підлеглі. За подвиги в боях з фашистами в небі Іспанії І.Проскурову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В 1939 р. він був призначений заступником наркома оборони СРСР — начальником 5-го Управління Робітничо-Селянської Червоної армії (РСЧА), яке в 1940 р. було перетворено в Розвідувальне управління Генерального штабу РСЧА. Проскурову, який став уже генерал-лейтенантом, за два роки перебування на цій посаді вдалося багато зробити в справі відновлення розгромленої сталінськими репресіями радянської розвідувальної мережі за кордоном. Але в 1941 р. у віці 34-х років, герой перших битв з фашизмом, який ніколи не йшов проти свого сумління, загинув у беріївських катівнях.

За подвиги в боях в Іспанії звання Героя Радянського Союзу отримали добровольці з числа воїнів Київського особливого військового округу В.М.Бочаров, І. І. Душкін, І. І. Євсеєв, І. Й. Проскуров, П. В. Ричагов, С. Ф. Тархов, Б. А. Туржанський, М. І. Шмельков.

Відомий журналіст, уродженець Києва Михайло Кольцов регулярно публікував свої репортажі з місця боїв, зібрані в книзі «Іспанський щоденник»; чимало зробив він для поширення інформації про перебіг воєнних подій, узагальнення досвіду воєнних дій в специфічних умовах цієї країни.

Значною мірою через українські порти на прохання іспанського уряду кораблями Чорноморського флоту в складних умовах Середземного моря, контрольованого фашистською Італією, було перевезено чимало продовольства, одягу, медикаментів, устаткування, 648 літаків, 407 танків і бронемашин, 1186 гармат, 205 тисяч кулеметів, майже 500 тис. гвинтівок.

Усього в Іспанії в боях з фашистами брало участь до 50 тисяч добровольців із різних країн. Але їм протистояло, як згадувалося вище, 300 тисяч іноземних фашистських вояк, що воювали на боці заколотників-франкістів. Сили були надто нерівними. 29 березня 1939 р. ворог оволодів Мадридом.

Генерал Франко бундючно проголосив: «Hay orden en el pais» («У країні порядок»). І тут же почав будівництво свого мавзолею в Куель де Марос у Долині полеглих неподалік від Мадрида. Він складався з величезної базиліки, більшої за неф собору Святого Петра в Римі. До цієї витягнутої у просторі прямокутної споруди можна потрапити через пробитий в гранітній горі тунель. На поверхні землі над мавзолеєм височить найбільший в світі за розмірами кам’яний хрест заввишки в 150 метрів і вагою 18 740 тонн. Поряд із своєю усипальницею Франко наказав розмістити могили полеглих у війні.

За його задумом і трактовками, що розповсюджуються в багатьох ЗМІ протягом уже тривалого часу, цей жест мав символізувати примирення. Але, напевне, ніхто не має права забувати, що комплекс в певному сенсі нагадує і про фашизм, бо там лежать його жертви і споруджувався він цілих 20 років рабською працею колишніх військовополонених республіканців, які були тавровані літерою «Т» — trabajador (робітник). Вони працювали під наглядом «Управління спокутування провин через працю» — назва ця дуже нагадує гасла над входом до нацистських концтаборів. Сорок років Іспанія перебувала в цупких руках каудільйо.

Вшанування і вдячності заслуговують українські учасники перших боїв із «коричневою чумою» ХХ століття — фашизмом на полях і в небі Іспанії.

Джерело

Суд над антифашистом призначили на день народження Гітлера

Сьогодні в 12-00, в Таганськом суді міста Москви мало відбутися судове засідання, на якому антифашистові Олексію Олесінову планувалося винести вирок.Однак, суд не відбувся, його перенесено на 20 квітня. По злій іронії, навмисне чи не навмисне, але в цей день всі фашисти відзначають день народження свого духовного натхненника Адольфа Гітлера.

Причиною перенесення оголошення вироку було названо неготовність самого тексту рішення суду.
На час судового засідання московськими властями, було вжито безпрецедентні заходи по обмеженню доступу прихильників Олесінова у будівлю суду, що знаходиться в Марксистському провулку. На пересадочному вузлі метрополітену Таганска-Марксистська чергувало декілька сотень міліціонерів. Вони стояли по двоє у кожної колони на трьох станціях метро. На поверхні чергували автобуси з ОМОНом і патрульними машинами. На виході з метро ОМОНовці затримали 7 активістів неформального вигляду і без пояснення причин затримання, доставили в УВС Таганське. У всіх, хто йшов на це судове засідання, переписувалися паспортні дані і проводився досить ретельний обшук біля шлагбауму, за яким починається територія суду. Після входу в будівлю, процедура повторювалася, але вже не так ретельно. Не дивлячись на всі ці заходи підтримати Олесінова прийшли більше 50 активістів суспільних рухів, не рахуючи правозахисників і журналістів.

Щодо журналістів, то у двір будівлі суду їх пропускали лише по списках (у яких була також вказана конкретна модель знімальної техніки).

Можна з упевненістю сказати, що велика частина з вказаних заходів, пов'язана з суспільною значущістю даної справи і побоюваннями властей щодо можливих акцій протесту і гніву.

Адвокат Олесінова Михайло Трепашкін повідомив тим хто прийшов підтримати його підзахисного, що оголошення перенесене у зв'язку з неготовністю судді. Немає самого тексту вироку. Але про те, що вирок планується суворим, вказує, на його думку, та кількість міліції, яку було зосереджено в районі будівлі суду. Він так само повторив, що Олексія Олесінова судять не за вчинені злочини, а за антифашистські переконання.

Нагадаємо, прокурор вимагає засудити Олесінова до 5 років позбавлення волі. Антифашист звинувачується по статті 213 ч. 2 УК РФ ("хуліганство, вчинене групою осіб"). За версією слідства, провина Олесінова полягає в бійці, яку він нібито влаштував перед входом в клуб "Культ", і приналежність до антифашистського руху. У обвинувальному висновку сказано, що Олесінов є лідером неформального руху "антифа". Інформацію про це слідство почерпнуло з нацистських сайтів, де висіли заклики убити Олесінова. Сам Олексій також не приховує своїх антифашистських поглядів. Друзі Олесінова переконані, що кримінальна справа по статті "хуліганство" — не що інше як репресії правоохоронних органів, які намагаються при її допомозі чинити тиск на антифашистський рух і залякати його учасників.

В ході судового розгляду з'ясувалося, що адміністрація і відвідувачі клубу заперечують нанесення їм будь-якого збитку. Потерпілих немає. Таким чином, конфлікт біля клубу "Культ" не тягне навіть на адміністративне правопорушення. Проте, через два місяці після інциденту прокуратура порушує кримінальну справу. Відеозапис з камер спостереження показує, що працівники клубу, що стояли на вході, першими почали конфлікт. Але і це не міняє ходу справи, де обвинуваченим залишається Олексій Олесінов.

У своєму останньому слові Олексій не визнав провину і попросив суддю бути об'єктивним при виголошенні вироку, а також врахувати поганий стан здоров'я його батька. Адвокат обвинуваченого Михайло Трепашкін повністю спростував звинувачення і вимагає виправдувального вироку.

Як бачимо, "злочин" Олесінова не тягне навіть на добу арешту. Людина посварилася з охоронцями, адміністрація клубу претензій не має, потерпілих немає, а прокурор хоче п'ять років!
Термін очевидно замовлений. Це спроба показати всім, що активіст антифашистського руху у будь-який момент може ні за що опинитися на нарах. Адвокати, довідки, свідки не допомагають, незалежний суд — красива казка для маленьких дітей. Державна інстанція і працює на державу, ментів, ФСБ, піарників кремля. Суддя на засіданнях чудить неначе в цирку, прокурор навіть матеріалів справи не прочитав — так вирішується доля людини. А тим часом людина уже встигла

Детальніше про саму справу ви можете прочитати тут

твітер котрий створено для трансляції суду в режимі реального часу

Антифашисти знову хакнули сайт міжнародного об’єднання нацистів

 hack

Сайт обєднання Blood & Honour заснованого в 1987 однією з іконою неонацистів Яном Стюартом знову зламали антифашисти. Про це повідомляє ресурс ANTIFA-England . Всі паролі, імена користувачів, їхні IP-адреси та різну закриту інформацію станом на березень 2009 року викладено на Вікіліс. Кожен бажаючий тепер може ознайомитися з нею

Нагадаємо, це не перший випадокт коли наці терлять від хакерів антифашистів. В серпні 2008 року антифашистською бригадою хакерів Daten-Antifa було захищений форум мережі Blood & Honour. Тоді активістам вдалося отримати 800 мегабайт інформації різного ступеню секретності. Її було викладено для загального ознайомлення на німецькій Індимедії. Зараз архів повністю доступний в форматі zip.

Кожний бажаючий може познайомитися з  IP-адресами 32 тисяч зареєстрованих користувачів форуму, а також інфою про 500 німецьких неонацистів.

На пост-радняському просторі антифа-хакінгом займається Antifa Hack Team.

Чёрный блок

История появления

Концепция «Черного блока» впервые была разработана в конце 1980 года в Германии как ответ на полицейскую жестокость. В июне 1980 полицией был разогнан антиядерный лагерь протеста в Горлебене, для чего потребовалась самая большая мобилизация полиции Германии, со времен Третьего Рейха. Это нападение на 5 000 мирных протестующих и послужило толчком к принятию на вооружение насильственных методов уже бывшими пацифистами. Позже, уже в декабре 1980, правительство Берлина начало массовые аресты, которые пронеслись через весь Западный Берлин. Сквоттеры сопротивлялись путем захвата новых сквотов в ответ на выселение старых. За массовыми арестами сквоттеров последовали демонстрации, охватившие много городов. Когда в Берлине вышла демонстрация, насчитывавшая порядка 17000 участников, захватив улицы и разрушив дорогие торговые площади, этот день прозвали «Черной пятницой». Тогда и был применен первый опыт тактики с одинаковой черной одеждой и масками, позволяющей лучше сопротивляться полиции и избежать опознания. Немецкие СМИ их прозвали «Черным блоком» (der schwarze Block)

schwarce block

Политические убеждения

Подавляющим большинством в «Черном блоке» являются анархисты (само название появилось от черного цвета флага анархистов). Однако среди черноблочников встречаются не только анархисты. В этом интернациональном антикапиталистическом и антифашистском движении плечом к плечу с анархистами стоят и либертарные социалисты, и «зеленые» с радикальными экологами, и стрейтэджеры — одним словом, люди, которые вместе борятся против:

I Против капитализма. За общественную собственность на средства производства, землю и жилье.

Черноблочники выступают против капитализма, как системы, порождающей неравенство, нищету и войны. Против экономики, основанной на эксплуатации одних людей другими, они считают, что именно такой способ производства является причиной таких проблем, как голод, фашизм, войны и т. п. «Черный блок» выступает за экспроприацию всех средств производства, земли и жилья в пользу наемных работников, за самоорганизацию трудящихся. За бесклассовое общество, где все будут на равных условиях владеть средствами производства. Образование, медицина и другие социальные услуги будут бесплатными.

II Против государства. За децентрализацию власти и повсеместную самоорганизацию.

«Черный блок» выступаем против главного капиталиста — государства и считаем, что власть должна быть максимально децентрализована. Опять же, данная цель может быть достигнута только через самоорганизацию, создание различных органов самоуправления, организаций людей объединенных чем-либо. Неизбежно должны быть установлены связи между различными организациями: некие координирующие структуры, согласовывающие интересы всех, но не принимающие решения сами. Они будут состоять из выборных лиц, которые немедленно могут быть отозваны. При этом решающий голос будет принадлежать первичным организациям, то есть решения будут приниматься всеми членами общества.

III Против фашизма, национализма, расизма, сексизма, гомофобии и других форм дискриминации. За интернационализм и солидарность между наемными работниками и всеми, чьи интересы противоречат интересам капиталистов.

Уничтожить капитализм можно только общими усилиями. Любая дискриминация ведет к расколу антикапиталистического движения и к победе капиталистов. Поэтому нельзя идти на поводу у предрассудков, которыми нас кормят СМИ и другие институты капиталистического общества. Необходимо объединяться и решать проблемы, которые нам создает капитализм сообща: создавать международные организации, способные слить воедино усилия миллионов — ведь уничтожить капитализм на всей планете Земля можно только сообща.

IV Против войн. За мир без границ и насилия.

Любые войны ведутся в интересах политиков и капиталистов. Солдаты не получают никаких выгод, более того: они убивают, калечат и разрушают психику друг друга, вместо того, чтобы объединить свои усилия в борьбе с общим врагом — капиталистами. Какими бы красивыми патриотическими слова ми не прикрывали войны, мы против них! Также мы выступаем против границ. Мы должны иметь право свободно перемещаться, только тогда мы сможем построить свободное общество. Насилие, которое мы считаем необходимым в качестве обороны, в таких условиях должно практически исчезнуть.

V Против призывной и контрактной армии, против полиции и тюрем. За всеобщее вооружение народа и армию милиционного типа.

Активисты «Черного блока» выступают против призывной армии, калечащей человека физически и духовно. Они также выступают против контрактной армии, как вооруженной организации потенциальных наемных убийц на службе у власти. Альтернативу армии они видят во всеобщем вооружении людей и армии милиционного типа с добровольной службой и выборными командирами. Они против полиции, которая не обеспечивает спокойной жизни граждан; против существующей системы наказаний, тюрем, только порождающих новых преступников. Альтернативу полиции и тюрьмам они также видим во всеобщем вооружении народа.

VI Против уничтожения природы и безрассудного использования ее ресурсов. За сохранение окружающей среды и поиск способов взаимовыгодного существования человека и природы.

Капиталисты в погоне за прибылью забывают, что ресурсы, предоставленные нам природой, не бесконечны. Если мы хотим, чтобы человечество еще долго существовало, то должны научиться экономно использовать природные ресурсы, находить новые безопасные источники энергии.

VII Против массовой культуры. За свободное творчество здесь и сейчас.

Массовая культура, насаждаемая СМИ — это средство пропаганды капитализма и государственной власти, как единственного возможного способа существования общества. Постоянное потребление отрывает человека от окружающей его действительности. Человек теряет способность что-либо создавать и мыслить иначе, чем принято в обществе. Искусство, ставшее товаром, перестает быть искусством. Мы выступаем за творчество, свободное от товарно-денежных отношений и предрассудков. Мы хотим, чтобы каждый человек стал творцом. Вся власть воображению!

VIII За всемирную либертарную революцию!

Очевидно, не один капиталист не захочет терять свое привилегированное положение, но угнетаемые категории населения, путем объединения и самоорганизации, в определенный момент могут создать условия, при которых крушение капитализма и создание бесклассового общества хотя бы на какой-то территории будут неизбежны. Но в мире, где все настолько взаимосвязано, это новое общество не сможет долго существовать, если только революция не распространиться по всему Земному шару. Локальная революция должна быть плацдармом для всемирной либертарной революции. И главное — либертарная революция это не неизбежность. В этом мире ничего само собой не происходит. Поэтому будущее целиком в наших руках!

Методы

 «Черный блок» в своей борьбе использует следующие методы:

I Самоорганизация

Черноблочники считают, что свободное общество могут создать только свободные люди, не используя методов диктатуры просветленного меньшинства над темным большинством, поэтому самоорганизация граждан в борьбе за свои права уже сейчас — частица будущего справедливого общества. И мы должны уже теперь создавать независимые от государства и капитала объединения с целью защиты своих прав и решения своих проблем.

II Прямое действие

Уличные протестные действия, граффити-атаки, блокировка и препятствование работе органов государственной власти, и др. Все, на что хватит смелости и фантазии!

III Бойкот (неучастие)

Бойкот товаров транснациональных корпораций, бойкот выборов, неподчинение властям.

IV Дискуссии и образование

Проведение дискуссионных клубов по значимым политическим, социальным, культурным и другим вопросам, с целью распространения либертарных идей. Проведение образовательных мероприятий с целью знакомства различных категорий граждан с революционными движениями.

V Пропаганда

Распространение листовок и других печатных материалов среди наемных работников и студентов. Работа со СМИ с целью донесения либертарных идей до максимально широкой аудитории.

Методы, которые черноблочники никогда ни при каких условиях, не будут использовать:

I Проникновение в органы и исполнительной власти сотрудничество с государством.
II Тактические или стратегические объединения (союзы, «народные фронты», общие акции) с правыми, в том числе с либеральными движениями и партиями, с любыми организациями, имеющими фашистский, националистический или тоталитарный уклон.
III Силовые акции, в результате которых страдают невиновные люди.
 
 
 
источник
 
больше можно узнать:
 
http://en.wikipedia.org/wiki/Black_bloc
 
http://www.crimethinc.com/texts/pastfeatures/blocs.php
 
http://en.wikipedia.org/wiki/Autonomen

Відповідь іспанських камрадів на репресії властей

28 березня,  в Мадриді, а точніше в робітничому кварталі Балєкас (Vallecas), нацисти провели свій мітинг. Антифашисти хотіли перешкодити цьому, але поліція жорстко їх пресанула, а також заарештувала декілька антифа.

У зв'язку з цим сьогодні(1.04) увечері група антифа зайняла офіс Соціалістичної робочої партії Іспанії.

окупація

Окупація пройшла мирно, без інцидентів. Всі працівники були випущені з будівлі.

робочі

Потім були перекриті всі входи.

блокада

блок

На фасаді будинку, було вивішено 2 банери.

банер
бан

бан2

На одному з них було написано: "Свободу затриманим в Балєкасе!
напис

На вулиці в цей час знаходилися не тільки їх соратники-антифа, але і просто жителі цього району, а також перехожі, що зацікавилися. Вони кричали: "Фашисти, геть з нашого району!", "Свободу затриманим в Балєкасе!", "Соледада Местре у відставку", "Ні кроку назад в боротьбі проти фашизму!".

народ

Поліцейські не знали, що робити, доки не прибув представник  PSOE і не віддав якісь розпорядження, після чого були проведені переговори з протестуючими. Поліцейські питали антифашистів про мотиви окупації і говорили, що "в Іспанії — демократія, і можна обійтися без таких заходів". На це окупанти завили,  що їх дії лише у відповідь на репресії поліції і властей, які мали місце 28 березня 2009.

Окупація продовжувалася трохи більше годину. Коли антифашисти виходили з будівлі, люди зустрічали їх дружніми вигуками і аплодисментами. Жоден з активістів не був арештований.

Інформація взята звідси: http://www.lahaine.org/index.php?p=37074  (хроніка) і  http://www.lahaine.org/index.php?p=37076 (фото)

переклад з іспанської http://fea-idiota.livejournal.com/