G-20 і протести проти глобальної несправедливості

Також, традиційно для подібних «стрєлок», було задекларовано бажання «покласти край епосі безвідповідальності», «розробити політику для збалансованого і сталого розвитку в XXI столітті»,  «зробити додаткові кроки по доступу до продуктів харчування, енергетичних та фінансових ресурсів найбідніших країн світу».  Тобто нічого нового, розширена «Велика вісімка» зустрілася на чергове зібрання, щоб спробувати відтягнути смерть капіталізму.  Не обійшлася зустріч G-20 без виступів противників існуючої анти людської та антидемократичної глобальної політики. Радикальну частину протестантів склали анархісти об’єднані в «чорний блок». В результаті їх дій та операцій нанесено значну економічну шкоду капіталістичним структурам людської експлуатації. Поліція підсилена «Національною гвардією», також традиційно вдалася до насильницької тактики з застосуванням сльозогінного газу, сльозогінних гранат, та звукових гармат(новинка). В основному їх жертвами стали мирні демонстранти. Національна гільдія адвокатів назвала дії поліції «необґрунтованими» та  засудила застосування газу та звукових пристроїв в житлових районах та місцях де знаходилися в той момент жінки з дітьми.

Детальніше  на

Відео

Відео та фото

Більше ніж музика

На хардкор сцені немає місця расизму та нацизму. Принципова опозиція до цих ганебних речей та закладена в суті самої культури філософія активної дії привела не одного хардкор-панка в ряди найбільш радикальних антифашистських активістів. Це добре розуміють нацисти.  Тому активно намагаються «примазатися» до хардкор культури. Дезорієнтувати молодь, котра ще не встигла розібратися в самій суті. Як, між іншим, і до культури Straight Edge.

На наших теренах, фактично, ціле століття існував закритий культурний простір під владою більшовиків. Сюди крихтами пробивалася інформація про молодіжні рухи і субкультури за межами СРСР. Відповідно після його розвалу виник певний  вакуум та недостатня інформованість котрі  нахабно і цинічно брешучи намагаються заповнити нацисти. Та, все ж таки, часи змінюються і справедливість рано чи пізно восторжествує. Адже, як каже відоме прислів’я: “Неправдою увесь світ пройдеш, а назад не повернешся”.

музика

Днями в Києві пройшов хардкор концерт за участю відомої команди з південного Бостону Death Before Dishonor. Одного з найяскравіших представників так званого бітдаун хардкору. Хлопці зовсім не позиціонують себе, як антифа. Утім на самому початку свого виступу вони проінформували всіх тих в залі котрі дотримуються нацистських і расистських поглядів піти по сексуально-пішоходному переходу. Та закликали чинити спротив наці-скаму.

канц

Ми це пишемо для того, щоб ще раз нагадати, що в хардкорі  як і в sXe, немає місця для тупоголових бонів. Антирасизм це складова частина хардкор-культури і за межами екс-совка навіть «аполітичні» хк-банди нетолерантно ставляться до упереджень хворих ідіотів. Сподіваємося, що настане час коли більшість вітчизняних музикантів також будуть мати відповідний рівень свідомості.

Расовое и классовое

Самое интересное, что т.н. расовый и классовый подходы возникли примерно в одно и то же время. Основателями классового подхода были буржуазные историки и экономисты: Франсуа Гизо (1787-1874), Давид Рикардо (1772-1823), Огустен Тьерри (1795_1856) и др. Карл Маркс (1819_1883) вместе с Фридрихом Энгельсом (1820-1895) сделали классовый подход фундаментальным.

 

Основоположником расовой теории считается Жозеф Гобино (1816-1882). Потом его идеи подхватили Фридрих Клемм, Людвиг Вольтман, Хаустон Чемберлен и прочие. Ведущим теоретиком расовой концепции в Третьем Рейхе был Ганс Гюнтер (1891-1966).

 

РАСОВЫЙ ПОДХОД

Перечень положений расовой теории примерно такой:

1. Вся история представляется борьбой рас

2. Политика, экономика и вообще общественные отношения признаются вторичными. На первое место выдвигается биологическая наследственность

 

3. Неравенство между людьми – глубинное и изначальное, так как людей предопределяет биологическая наследственность.

Расовая теория претендует на всеохватность. Наследственные признаки передаются из поколение в поколение не одно тысячелетие. По внешним расовым признакам можно систематизировать всех людей в любой момент истории, поэтому расовая теория  представляется как научная, с твердой эмпирической основой.

В классовом подходе тоже есть идея неравенства. Но если в расовой теории это неравенство изначальное, предопределенное, то здесь – классы стремятся к преодолению неравенства. Классовый подход биологические особенности считает вторичными, первичными – экономические, политические отношения. Все достижения рассматриваются как результат коллективного творчества, в то время как в расовом подходе упор делается на выдающихся личностей. То, что в 1923 году Гитлер написал в «Майнкампф» об арийцах и расовой теории – грубый примитивизм по сравнению с текстами Ганса Гюнтера. Однако, ни у Гюнтера, ни у Гитлера так и не понятно, почему же все-таки нордическая (арийская) раса – раса с лучшими наследственными задатками. Утверждение об исключительности нордического типа берется как аксиома и не доказывается. В чем конечный смысл расовой теории? В том, что у разных рас разные наследственные задатки, а значит – разные способности к тому или иному виду деятельности. Значит, одни расы более интеллектуальные, более творческие, более одухотворенные и больше соответствуют гуманистическому идеалу, другие – менее. Причем, изначально – от

природы. Пытаясь доказать превосходство «белых», расовая теория доказывает, что человеческая цивилизация всеми достижениями обязана в первую очередь «белым» (нордической расе). За этим следует ряд перечислений:

белые изобрели порох, книгопечатание, двигатель внутреннего сгорания и пр. На каждый такой аргумент, обладая хотя бы средней эрудицией, можно привести контраргумент. Китайцы – изобрели бумагу. Американские индейцы плавали через океан, в то время как древние греки только от одного острова к другому, да и то в Средиземном море. Египтяне почти тридцать пять веков назад строили пирамиды огромных размеров, в то время как белокурые и голубоглазые в это время жили еще в деревянных сараях и копались в навозе. Если «арийцы» так склонны к подвигам, то почему монголо- татары завоевали Европу? Почему турки завоевали Византию, и Османская империя держалась несколько столетий? Да, и вообще, если покопаться – среди европейских изобретателей было не мало иудеев. Короче говоря, превосходство арийско\нордического типа оказывается спорным. Таким образом, если нордический тип не обладает изначальным превосходством, то идеологическая привлекательность расовой теории значительно бледнеет. Тут у расистов начинаются всякого рода уточнения и увертки мысли. Возникает утверждение, что расы давно перемешались, в чистом виде нордический тип давно не существует, а значит задача состоит всего лишь в развитии нордических задатков в каждой конкретной личности. При таком подходе даже начинают говорить, что раскосые и чернокожие тоже иногда бывают арийцами. В конце концов расисты приходят к тому, что нордический тип нужно улучшать лишь потому, что «мы к нему  принадлежим». Пусть негры улучшают себя, китайцы – себя, ну а мы просто займемся сами собой. Это

идеологическое поражение. Для сторонников расового подхода признать, что арийско/нордический тип в принципе ничем не отличается от других рас – то же самое, что для сторонников «классового подхода» признать, что «буржуазия» и «пролетариат» не антагонистические, а дружественные классы.

 

КЛАССОВЫЙ ПОДХОД

Изначальный постулат классового подхода таков: буржуазия и пролетариат – враждебные классы капиталистического общества. Столкновение между ними приведет к социальной революции. В ходе своей более чем столетней истории классовый подход пережил много уточнений. Начнем с того, что еще в 19 веке Маркс собственноручно добавил в «Манифест коммунистической партии», что не вся история была борьбой классов –первобытное общество было неклассовым. Потом разного рода «Марксы» провозглашали, что революция не неизбежна, что «революционный класс» теперь молодежь, что классовый конфликт теперь не определяющий и пр. При ближайшем рассмотрении классового подхода так же возникает масса тонкостей. Во-первых, оказывается, в разных странах – классы разные. Во-вторых, классовое деление – сильное огрубление реальных социальных отношений. В-третьих, способность государства сглаживать классовые противоречия оказывается очень высокой. В-четвертых, в некоторых случаях пролетариат оказывается

носителем не революционных, а традиционных, консервативных ценностей. В-пятых, доктрина о «классовой природе государства» оказывается крайне слабой, плохо проясняющей суть власти и политических отношений и пр.

Расовый и классовый подход пережили – каждый свой подъем. Расовый – в национал-социалистической Германии стал официальной доктриной, классовый – силовым путем был введен в советскую гуманитарную науку и стал в ней господствующим. Классовый подход в России в 20 веке существовал в двух формах. Во-первых, как революционная идеология, объясняющая действия революционных движений. Во-вторых, как господствующая в гуманитарной науке доктрина, которая после прихода к власти РСДРП, политическими методами стала единственной и все другие были вытеснены силовым путем. Сегодня в отечественной гуманитарной науке классовый подход никуда не исчез, однако явно смещен с пьедестала, место на котором сейчас пустует. Сегодня господствует такой набор тезисов: нет всеобщей теории, объясняющей мир. Мир многообразен, сложен, его структура многоступенчата; все прошлые «объяснения» потерпели крах. Однако, скорей всего, постмодернизм – это подготовка новой масштабной мета-конструкции. С трудом вериться, что положение неопределенности будет продолжаться долго.

 

ИТОГ

Читатель этой статьи наверняка ожидает, что она закончиться осуждением расового подхода и подтверждением правоты классового. Не будет этого. Расовый подход неприемлем, так как утверждает изначальное предопределенное неравенство. Ни один нормальный, уважающий себя и окружающих человек с таким не согласиться. Классовый подход – слишком огрубляет действительность, и уж тем более, взятый с своей форме конца XIX века, мало что объясняет сейчас, в начале века XXI. Остается третий – либеральный, но он тем более враждебен для нас, так как вывел тип пассивного потребляющего обывателя. Классовые антагонизмы не являются первичными. Они переросли в противостояние государственных органов, компаний и общества. Объяснение важнейших противоречий современности как классовых, то есть как в первую очередь  противоречий труда и капитала, не является адекватным. Дело не в том, что «классы исчезли» или «пришли к примирению». Классы есть и существуют – также как и расы. Просто классовый конфликт так преобразился, что не укладывается в свои собственные рамки. Можно обзывать такую позицию как угодно. Реформистской, буржуйской. Как хотите. Тем не менее, она не является ни реформисткой, ни буржуйской. Сопротивление капитализму сегодня – это не только борьба работников и работодателей на производстве. Теперь, в XXI веке, проблема шире – это борьба общества и капитала за городскую среду, противостояние городских жителей и компаний. С одной стороны – общество, с другой – технократы, имеющие санкции от государства и само государство как таковое. «Классовый конфликт» вынесен теперь за пределы рабочих мест и происходит не только по месту работы. Город, городская культура стала всеобщей и повсеместной. Поэтому вытеснение бизнесом общественного пространства: парков, исторических мест поселений как обветшавших, уплотнительная застройка – приобретают не меньшую актуальность, чем в начале XX века борьба за юридически закрепленные гражданские свободы и права работников. Революционная мысль должна избегать догм. Мы все прекрасно понимаем, что выходить, допустим на митинг с лозунгом «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!» или постоянно бубнить: «пролетарий!», «рабочий!», «пролетарий!», «рабочий!» – штука бесперспективная. Ни одна традиционная левая партия, говорящая об «обновлении идеологии», так и не смогла ничего обновить по существу. Тыкать нас как котят: «Вы забыли о рабочих,» – не надо. Догматизм – враг любой мысли.

B.

«Ситуация», № 15

Чергові репресії

15 вересня має відбутися суд над членами студентської профспілки «Пряма дія», які також є активістами ініціативи «Збережемо старий Київ», Андрієм та Сергієм Мовчанами. Їх звинувачують у скоєнні групового хуліганства (ст. 296 ч. 2 КК) під час участі у акції протесту. На попереднє засідання суду, яке мало відбутись 27.07.09, суддя Солом’янського районного суду Оксана Криворот так і не з’явилась.
Понад рік тому, 6 червня 2008 р., «Збережемо старий Київ» проводила акцію проти забудови парку по вул. Уманській. Активісти разом з місцевими жителями протестували проти вирубки зеленої зони та приватизації суспільного простору. В ході акції її учасники демонтували паркан навколо незаконного будівництва. Це було зроблено з метою привернення уваги громадськості до бездіяльності влади.

Іще задовго до цього мешканці вулиці неодноразово намагалися оскаржити рішення Київради про відвід землі – збирали підписи, проводили громадські слухання, звертались в суди. Однак на їх вимоги чиновники відповідали відписками. Навіть коли міська прокуратура визнала виділення земельної ділянки незаконним, будівництво все одно тривало. Саме це змусило людей вдатися до таких радикальних дій.

Через півгодини після завершення акції брати Андрій та Сергій Мовчани були грубо затримані співробітниками міліції. Без пояснень їх доправили до Солом’янського РУ ГУ МВС, де звинуватили у злісній непокорі міліції. Днем пізніше без відома адвоката їх таємно вивезли на суд, де присудили до адміністративного штрафу. А через кілька місяців проти Андрія та Сергія міліція порушила кримінальну справу.

«Вдаючись до акцій прямої дії, нам неодноразово вдавалось домагатися відміни варварської забудови. Подібним чином була врятована Пейзана алея і зупинено руйнування Жовтневої лікарні. Крім того забудовники вже намагались репресувати учасників протесту по вул. Гончара, де також був демонтований паркан. Але суд визнав правоту протестувальників», — йдеться повідомленні ЗСК.

Активісти ЗСК вважають, що акція протесту на вул. Уманській була спрямована на захист суспільних інтересів і проходила без порушення закону. «Явну неповагу до суспільства виказують саме забудовники, котрі дозволяють собі приватизувати спільну власність, вирубати парки, забудовувати дитячі майданчики, знищувати пам’ятки архітектури», — стверджують борці із забудовою ущільнення.

В знак підтримки Андрія і Сергія Мовчанів 15 вересня під будівлею Солом’янського районного суду буде організовано акцію солідарності із підсудними. Суд буде проходити за адресою вул. Шутова, 1. Початок засідання о 10:00. Прохання приходити на 9:30.

Ми також долучаємося до закликів незалежної студентської профспілки «Пряма дія» та громадської ініціативи «Збережемо старий Київ» всім небайдужим виявити солідарність із підсудними та не допустити репресій проти громадських активістів.

Тел. організаторів акції солідарності:
8 (063) 715-31-14 – Павло Клименко
8 (050) 296-63-59 – Артем Чапай

Тел. обвинувачених:
8 (063) 478-41-85 – Андрій Мовчан
8 (093) 459-55-43 – Сергій Мовчан

Чеське ретро: 1травня 1992 року

Після оксамитової революції і падіння бюрократичного уряду неконтрольованих «червоних еліт» за яких всі були рівні, та деякі чомусь рівніші для багатьох, здавалося, відкрилися нові горизонти. Нажаль один з них, це ультраправі, неофашисти і расисти до котрих долучилися багато молодих людей. Страх соціальних змін, бажання перекласти відповідальність на цапа відбувайла(яким зразу ж же стали роми) зробила наці досить привабливими в очах багатьох чехів. На концертах, відомої неонацистської групи Орлік почало ставати тісно, а націбариги почали активно мутити бізнес на виданні расистської музики. Це в свою чергу привело до буму субкультури бритоголових неонацистів. Все це вилилося в напади, погроми та цькування тих, хто на думку бонів був надто чорний, надто гуманістичний, надто демократичний чи хоч якось інакше «лівий». А часто було достатньо носити дещо довше волосся, дреди, кататися на скейті чи опинитися не в тому місці в не той час. Лише за 89 рік «чеськими націоналістами» було вбито 30 чоловік, десятки отримали каліцтва сотні поранення. 90-ті також характерні для Чехословаччини тим, що там активно почав формуватися анархістський рух, одним з напрямків діяльності якого був антифашистська діяльність, реакція на дії неонацистів. Існували в різний період такі організації як A.S.A., Svoboda 91, Komuna 92, PRAK (Празький радикальний анархо-гурток), ČAS (Чехословацька анархістська спільнота), S.P.R.A.Y, BASA чи F.I.F. Видаються різноманітіні часописи, один з найвідоміших до цих пір «A-kontra», militantní Fronta, Prostějovské Krawoviny, Radikál, Autonomie, DePresse, 7 Jatečných, Konflikt, Vostnatej drát, Brněnská vrtule, Antiregion тощо. Появилася також ряд політизованих гуртів таких як V.P.K., Red Silas/Bezmilosti, Kladno, …Проходить ряд антифашистських концертів. Появляються перші сквоти в празьких будинках і анархістський рух поступово отримує своє вираження в конкретних політичних і культурних формах.
Почалася сутички з неонацистами. Так, як антифашисти як правило виглядали як панки чи носили все чорне, а нацисти як правило були голомозі то в суспільній свідомості це виглядало як війна скінів з панками. 
Одне з перших великих зіткнення відбулося 30.5.1991 в празькому виставковому центрі. Поліція в ці часи завжди була на боці нацистів. Не вмішувалася в події коли нацисти нападали і захищали їх, коли бити починали вже бонів. Люди все більше розуміли, що покладатися можна лише на себе. І усвідомлювали, що шлях пацифізму, розповсюджений в той час в анархістському русі, не допомагає вирішенню проблеми, а лише бойові і агресивні відповіді на фашистські провокації. Багато хто потягнувся в сусідню Німеччину знану своїми бойовими традиціями автономів.
1 травня 1992 року, Чехословацька федерація анархістів проводила свою демонстрацію на традиційному для неї в цей день місце(вона кожного року там поводиться і цього року, наприклад, також там же була). На неї зібралося близько 700 молодих людей. Частина з них була готова до бойового курсу і конфронтації. Мала палиці та шоломи на головах. Демо закінчилося на Старомістській площі. А далі почалась спонтанна демонстрація на Літнянській рівнині, де на той момент зібралися чеські расисти і фашисти і активно набиралися бойового духу при допомозі бухла. Ворогуючі сторони зустрілися на околиці літнянської рівнини біла бастіону св.Томаса. На той час набравшись «бойового духу» бони згрупувалися і рушили проти анархістів. Їх зустріли градом каміння і декількома пляшками з запалювальною сумішшю. Після чого анархісти самі перейшли в наступ, сформувавши фактично перший чеський black block. Фашистам не залишилося нічого іншого як швидко тікати. При цьому багато з них під час цього було немилосердно бито. Один з фашистів котрий стріляв в анархістів з пістолета отримав пряме попадання пляшкою коктейлю «Молотова», багатьом іншим прийшлося шукати лікарню. Інший, один з неформальних лідерів бонів отримав в табло порцію сльозогінного газу і змушений був шукати прихисток за кордонами поліції. Щодо поліції то вона не вмішувалася спочатку і почала діяти проти анархів лише коли потрібно було нацистам забрати своїх поранених і безпечно відїхати. Пізніше поліція побила в метро групу анархістів і журналіста. В цей день було арештовано 58 анархів.
Для анархістів політичні бійки не є, на відміну від нацистів, метою. Але іноді необхідним засобом. Битва в Літнянських садах зламала моральний дух першої генерації чеських неонацистів та неофашистів.

оригінал статті

відео
+ бонуси, комікс з А-контри та музика.

Відповіддю на Орлика була група з Кладно, яка представлена на збірнику Punk jako droga. Punk Je Droga, Punk Nejsou Drogy(Панк як наркотик, Панк це наркотик, Панк проти наркотиків)