Atari Teenage Riot объявили о реюнионе

Звезды электронной сцены 1990-х, немцы Atari Teenage Riot возвращаются на сцену. Группа, прославившаяся хардкор-техно саундом и политизированными антифашистскими текстами, отыграет единственное шоу в Лондоне 12 мая. В реюнионе участвуют трое основателей Atari Teenage Riot: Алек Эмпайр (Alec Empire), Ник Эндо (Nic Endo) и Ханин Элиас (Hanin Elias). На британском концерте на сцене к ним присоединится MC CX Kidtronik.

Спустя несколько дней после реюнион-шоу, 17 мая, будет выпущен новый сингл «Activate» — первый студийный релиз группы с момента выпуска в 2000-м диска «Rage E.P.».

Atari Teenage Riot собрались в 1992 году в Берлине с целью бросить вызов распространенным в то время неонацистским взглядам и настроениям в среде немецких техно-групп. Команда выпустила три альбома – «Delete Yourself!» (1995), «The Future Of War» (1997) и «60 Second Wipe Out» (1997). В 2000 году группа распалась, после чего вокалист Алек Эмпайр занялся сольной карьерой.

Палати номер шість

Серед білого дня, 19 лютого 2009 року в благополучному районі Москви, на Білих палатах, що на Пречистенці, пролунало три приглушені постріли. Люди з довколишніх офісів навіть не визирнули у вікна. Вбивця поклав зброю до кишені і спокійно попрямував до метро. Так було вбито правозахисника Станіслава Маркелова і смертельно поранено журналістку Настю Бабурову. «Швидку» викликали співробітниці аптеки, розташованої на протилежному боці вулиці.

Фільм про це вбивство російський режисер Валерій Балаян назвав «Любіть мене, будь-ласка». Його прем’єра відбулася в рамках 7-го міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Чому Настя Бабурова?

Щодо кулі для Станіслава Маркелова питань особливо не виникало ні в кого. Цього адвоката знали не лише в Росії, а й у Чечні. Він брався за надзвичайно невигідні й небезпечні справи, був автором рецензії на Конституцію Російської Федерації, активно виступав на мітингах антифашистів, отримував море погроз і не мав навіть власного авто. Коли він узявся представляти інтереси сім`ї Кунгаєвих у процесі по справі колишнього полковника Юрія Буданова, дехто жартував: «Що, не міг вигадати досконалішого способу самовбивства?». Буданова звинувачували у викраденні і вбивстві чеченки Ельзи Кунгаєвої і приговорили до 10 років позбавлення волі. Пізніше його умовно-достроково звільнили від відбування покарання. Виступаючи проти ухвали цього рішення суду, Маркелов заявляв, що якщо всі можливості з оскарження буде вичерпано, звертатиметься до міжнародного суду. За версією російських ЗМІ, вбивство Маркелова було ретельно сплановано неонацистами.

Хто така 25-річна Настя Бабурова і чи випадково вона була того дня поряд із Маркеловим? Насправді, достеменну відповідь на це могли дати лише ті, хто близько знав Настю. Без тіні усмішки на камеру її подруга Марина каже, що до Москви Настя приїхала із Севастополя трохи наївною дівчиною, для якої ідеалом був Володимир Путін. Втім, уже за півроку вона постила в своєму ЖЖ смішні «крабики» із зображенням обличчям екс-президента РФ.

Кар’єру журналістки Настя розпочала в газеті «Известия». Публікувала статті на економічну тематику, та насправді жила громадськими акціями, охоче вирушаючи в найгарячіші точки міста. Офісним працівником аж ніяк не почувалася, а неформальний стиль одягу і бунтарський характер кореспондентки деяких її колег доводив до сказу. «Особое неприятие вызывали попытки использования имени газеты «Известия» в личных целях. Анастасия Бабурова является членом некой «демократической» организации («Демшизы»), которая защищает различных неформалов и лиц, нарушающих российское законодательство. В частности, используя удостоверение «Известий» данная персона участвовала в борьбе против выселения нелегальных мигрантов (среднеазиатов) из общежития на ул. Ясный проезд (данный объект был самой криминогенной точкой в районе — недалеко живу, а Ясный — вообще родной район, там вырос). Мероприятие завершилось беспорядками, причем А. Бабурова тогда была задержана правоохранительными органами и сутки провела в изоляторе («обезьяннике»). На работу в тот день она не вышла, в связи с чем были сорваны сроки сдачи материалов», — розповідав про її поведінку колишній керівник, редактор відділу спецпроектів Нільс Іогансен.

За рік, коли Настя звільнилася з «Известий», він розіслав листа у прихованій копії у ЗМІ з детальними скаргами на журналістку та рекомендаціями в жодному разі не брати її на роботу. Завдяки відкритій відповіді журналіста Андрія Воскресеньского пан Нільс прославився на всю Російську Федерацію. «Ты где научился такому слогу, Нильс? Ты ж вроде младше меня, и при совке не фунциклировал?» — не стримував відрази Андрій Воскресенський.

Роботу в «Новой газете» Настя розпочала 2009 року як позаштатний кореспондент. Її колеги кажуть, що на той момент вона вже як ніхто інший зналася на тематиці руху «коричневих», і навіть день народження святкувала під час мітингу антифашистів.

Нова робота була пов’язана з ризиками. Настя постійно змінювала SIM-карти, номер телефону часом не повідомляла навіть батькам. Вона нічого не розповідала їм про свою діяльність і часом надсилала такі дивні мейли, як-от цей, написаний через подвійний інтервал: «Здравствуйте, товарищи родители. Как вы там? Можно, я вас попрошу: любите меня, пожалуйста».

Вона звикла жити в режимі постійної небезпеки, і тепер замість шахів, якими захоплювалася в дитинстві, серйозно займалася східними єдиноборствами. Друзі застерігали, що журналістка грає з вогнем: «Против лома, против пистолета, нет приема». Однак Настя твердила «Зі мною нічого такого не станеться», а якщо хтось питав про порізи на її куртці, коротко відповідала: «Пусте». Так тепер ніхто і не дізнається, скільки насправді разів на неї нападали — з ножем чи револьвером.

Насправді її приваблював не ризик, а можливість перебувати у вирі і впливати на важливі суспільні події. Її духовним гуру став Станіслав Маркелов, людина, яка відверто говорила про небезпеку фашизму. «Сейчас реально определяется вектор развития нашего народа, нашей страны. На улицах происходит борьба между теми, кто выступает за корпоративную власть, за фюрер-принцип, за национализм, за те самые фашистские проявления и теми, кто им сопротивляется», — цитує його слова НТВ.

19 лютого 2009 року вона запізнилася на конференцію щодо перебігу справи Буданова і напросилася супроводжувати Маркелова до метро. Кажуть, якби вона того дня прийшла на захід вчасно, лишилася б жива. Випадковий свідок події у фільмі Балаяна розповідає, що коли вбивця вистрілив у Маркелова, Настя закричала і кинулася на кілера.

Фільм як диво

На фестиваль фільм потрапив за три дні після завершення монтажу. «Наперед перепрошую за технічну якість, навіть титри ще не готові», — ніяковів режисер.

Даремно він так вибачався, маючи за плечима понад 100 фільмів, знятих за його сценаріями, та власних неігрових стрічок. Знаний на багатьох фестивалях, а з 2008 року і власний кореспондент «Радіо Свобода» в Криму, Валерій Балаян абсолютно не справляє враження людини, яка намагається стати відомою за рахунок резонансної теми. Зізнався, що рік тримав архівні зйомки в шухляді, чекав, що на роковини про Настю та Станіслава згадають не лише їхні знайомі. Та за цю важливу тему ніхто не брався, і Балаян розпорядився матеріалами сам — за рахунок сімейного бюджету, ставши і продюсером, і оператором, і сценаристом, і режисером картини.

У фільмі схоплено два явища розвитку, що існують в єдиній реальності. Це Настя як особистість і фашистський та неонацистський рух. Вперше її московські друзі побачили, якою Настя була у шкільні роки, як личила їй вишукана оксамитова сукня — на громадські акції вона приходила зовсім інакшою.

Щодо коричневих довго матеріали шукати не довелося: в одному лише YouTube представлено гігабайти пропагандистських відеороликів фашистів та неонацистів. Вони співають патріотичних пісень, демонструють ідеальні біцепси й татуювання, тиражують плакати, гідні 1940 року. Борючись за чистоту раси, активісти закликають знищувати людей інших національностей, а також усіх, хто мислить інакше — геїв, вегетаріанців. У своїх синхронах вони щиро діляться дитячими спогадами про те, як уперше відчули ненависть, вийшли з ножами на вулицю і дуже хотіли когось убити. Нині, нападаючи на своїх ворогів, вони зазвичай цілять у голову, намагаючись у такий спосіб знешкодити саму можливість виникнення іншої ідеї.

У глядача ця по-дорослому вивірена робота здатна не тільки підвищити рівень артеріального тиску, змінити світогляд, викликати тривале відчуття страху. «Присвячується 65-й річниці боротьби з фашизмом», — зазначено у фінальних титрах. «Війну у 45-му ми виграли, але це не означає, що ми перемогли фашизм», — саме про це йдеться в цьому невеселому кіно.

Неросійське горе

Розслідування вбивства й досі триває. Нині затримано двох підозрюваних, молодого юнака і дівчину. Прямуючи до камер попереднього ув’язнення, вони демонстративно посміхаються, жартують і витягують руки у фірмовому нацистському жесті. «Ви лише не думайте, що фашисти — це якісь обмежені люди, — розповіла після перегляду фільму мама Насті, Лариса Іванівна Бабурова. — Юнак, якого підозрюють у вбивстві, є аспірантом історичного факультету МДУ, його товариш навчається в Академії управління персоналом при президенті РФ. Крім того, чимало фашистів у Росії працюють у ЗМІ». На прем’єрі фільму був присутній і тато Насті. «Здоров’я нам це не додало, — просто звернулися до українських журналістів та московських друзів Насті ці літні люди. — Але ми любимо не лише Настю. Ми любимо всіх, кому небайдуже те, проти чого вона виступала».

По закінченні фільму зал довго аплодував стоячи. Щоправда, дискусії у фіналі не вийшло. Запитання ж, які пролунали, поставили присутніх у трохи незручне становище. «У фільмі представлено не всі матеріали, це ж не все, це лише початок історії. Коли можна чекати на продовження?» — вимогливо запитав знаний київський журналіст. Його колега, ще юна кореспондентка, здивувалася вголос: «А чим кращі антифашисти за неонацистів, вони ж теж виходять на демонстрації?». Замислившись на мить, модератор Максим Буткевич лагідно пояснив: «Антифашисти нікого не вбивають».

Навпаки, як видно з кадрів фільму, демонстрації антифашистів у Москві розганяють представники міліції. Саме так відбувалося 15 лютого 2010 року під час акції пам’яті Бабурової і Маркелова. Відсунутих на околицю міста демонстрантів охоронці правопорядку взяли у щільне кільце, закидали димовими шашками.

За словами батьків Насті, після лютневих подій 2009 року країнами Європи прокотилася низка антифашистських мітингів. Найбільше коротка біографія Насті вразила міністра іноземних справ Франції, лауреата Нобелівської премії Бернара Кушнера. Ім’я журналістки присвоїли першому курсу Французького інституту преси (IFP).

Режисер каже, що, вивчаючи матеріали, з’ясував: у Росії працює близько150 фашистських і неонацистських угрупувань, що згуртовують півмільйона людей. Проти своїх ворогів вони виступають досить відкрито: на їхніх сайтах з’являється фото, прізвище й домашня адреса наступного приреченого до страти.

Валерій Балаян розповів, що вдалося знайти сайт не однієї фашистської організації в Україні, і Севастополь — не виняток. За його словами, у фільмі він відобразив лише 15% інформації, якою володіє: не мав морального права підводити людей, які й без того ведуть ризиковану діяльність: «Фашизм — це дуже серйозні речі. На карту поставлено життя».

Олена Коркодим
http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/svoboda-slova/2010-04-01/52043